І двадцять чотири старці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попадали на обличчя свої, та й уклонилися Богові,
кажучи: Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!
А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Ймення Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю. Об’явлення 11:16-18
Не вірте, що не плачуть солов’ї,
Коли в гаю «працюють» «Урагани»,
Коли від їжака і до змії –
Все має на собі криваві рани.
Під бомбами шукають джерела
Усі хто має лапи або крила,
А трудівниця з трудівниць—бджола
Нектар збирати вже не має сили.
Ви бачили, як плаче виноград,
Коли у нього влучила ракета,
І як волає ледь розквітлий сад,
«Напоєний» залізом кулемета?
Собака без передньої ноги
Й скривавлена поранена лисиця
Посеред пекла болю і жаги
Благають, щоб Господь за них помстився.
Згорілий ліс понівечений сад,
І мертві люди у калюжах крові,
А над тілами господинь стоять,
Мов привиди, недоєні корови…
Чи чули ви несамовитий крик
Вдовиці, у якої за хвилину
Червонощокий стратив молодик
Коханих— чоловіка і дитину?
І все ж не вірте в перемогу зла,
І не турбуйтесь про земну оселю.
Бог зважить все— і віру, і діла,
І знищить всіх, хто знищували землю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
